Баптисти: відокремлення церкви від держави

«Тож віддавайте кесареве кесареві, а Боже — Богові».
Матвія 22:21

Виступаючи 1920 року зі сходів Капітолію Сполучених Штатів перед п’ятнадцятьма тисячами людей просто неба, техаський баптистський пастор Джордж В. Труетт заявив: «“Віддавайте кесареве кесареві, а Боже — Богові” — це одне з найбільш революційних і доленосних висловлювань, які будь-коли зійшли з тих божественних уст. Це висловлювання раз і назавжди позначило відокремлення церкви від держави… Воно стало ранковим гарматним пострілом нового дня, відлуння якого звучатиме далі й далі, доки в кожній країні, великій чи малій, учення про вільну церкву у вільній державі не матиме повного й повсюдного панування».

Підстави для вільної церкви у вільній державі

Для баптистів поняття вільної церкви у вільній державі ґрунтується не на політичній теорії й не на людських документах, а на Божому Слові. Баптистське переконання щодо релігійної свободи та його логічний наслідок — відокремлення інституцій церкви й держави — випливають із баптистської відданості авторитету Біблії.

Що означають слова «церква» і «держава»? Слово «держава» стосується органів влади. Біблія вказує, що влада встановлена Богом для забезпечення закону й порядку (Римлян 13:1–5). Державні керівники повинні діяти на благо громадян (1 Петра 2:13–14). Баптисти та інші християни мають шанувати державних посадовців і молитися за них (1 Тимофія 2:1–3; 1 Петра 2:17), сплачувати податки (Матвія 22:17–22; Римлян 13:6–7) і коритися владі, крім випадків, коли така покора явно суперечила б Божій волі (Дії 4:19–20; 5:29). Історично баптисти підтверджували свою лояльність державі.

Слово «церква» стосується релігійних організацій. Для баптистів воно охоплює як помісні громади, так і різні установи, створені з релігійною метою, зокрема асоціації, конвенції, навчальні заклади та служительські установи. Баптисти навчають, що призначення церкви полягає в поширенні Євангелія Ісуса Христа (Дії 1:8), навчанні віровчення й духовному зростанні віруючих (Матвія 28:19–20; Ефесян 4:11–13), а також у служінні в ім’я Христа (Матвія 25:31–46). Виконуючи свою місію, церква повинна покладатися на меч Духа, а не на меч державної влади.

В ідеалі взаємини між церквою й державою мають бути взаємно корисними. Наприклад, держава повинна забезпечувати порядок і безпеку, що допомагає церкві здійснювати свою місію (Дії 13–16). Церква, зі свого боку, сприяє здоровому суспільному устрою, допомагаючи виховувати законослухняних, працьовитих і чесних громадян (Ефесян 4:24–32; 1 Петра 2:11–17).

Баптисти стверджують, що така взаємна користь найкраще досягається тоді, коли інституції церкви й держави відокремлені та жодна з них не прагне контролювати іншу. Держава не повинна визначати для церкви її віровчення, стиль поклоніння, організацію, членство або склад керівництва. Церква не повинна шукати державної влади чи фінансової підтримки для досягнення духовних цілей. Саме таку модель подає Новий Завіт.

Сама природа Євангелія й церкви вимагає таких взаємин. Біблія відкриває, що люди створені Богом зі здатністю пізнавати Його волю й іти за нею (Буття 1:27). Виконання Божої волі повинно бути вільним вибором, а не наслідком примусу з боку церкви чи держави. Спасіння в Христі є наслідком вільного вибору повірити в Ісуса Христа як Господа і Спасителя (Івана 3:16; Ефесян 2:8–10). Тому ні церква, ні держава ніколи не повинні перешкоджати вільному проголошенню Євангелія або свободі людей прийняти чи відкинути його.

Так само церкви повинні складатися з людей, які добровільно обрали хрещення та спільне церковне життя (Дії 2:41–42). Люди мають підтримувати церкви добровільними десятинами й пожертвуваннями (2 Коринтян 8:1–15). Лише Ісус повинен бути Господом — ніколи не уряд і не церковна організація (Ефесян 4:11–16; Филип’ян 2:8–11).

Історія взаємин між церквою і державою

Біблійний ідеал взаємин між церквою й державою здійснювався рідко. У перші роки християнського руху церква зазнавала переслідувань від римської влади. У IV столітті римський уряд надав християнському рухові не лише терпимість, а й привілейоване становище.

Це привело до союзу церкви й держави, тобто до об’єднання чинної державної влади з панівною формою християнства. Конкретні домовленості змінювалися протягом століть, але одне залишалося незмінним: усі форми релігійного вираження, крім «офіційної», переслідувалися. Людей, які вірили в релігійну свободу, зокрема баптистів, уряди вважали зрадниками, а підтримувані державою церкви — єретиками.

Використання державної сили для нав’язування релігії послаблювало духовну життєздатність державних церков і приводило до включення в них безлічі неспасенних людей. Крім того, намагання урядів захищати встановлену релігію країни призводили до воєн і громадянських конфліктів, що підривали самі держави. Отже, союз церкви й держави був і залишається шкідливим для обох.

Баптисти та взаємини між церквою і державою

Баптисти тяжко постраждали від союзу церкви й держави. Вони рішуче боролися за релігійну свободу — не лише для себе, а для всіх людей. Їхньою метою була свобода, а не проста терпимість.

Історія баптистської боротьби за релігійну свободу та відокремлення церкви від держави — це історія мужності й наполегливості. Багато відважних людей залишалися вірними своїм переконанням перед сильним опором як релігійної, так і державної влади. Вони робили це, бо вірили, що залишаються вірними біблійному вченню.

Наприклад, Томас Гелвіс (бл. 1556–1616), баптистський пастор у Лондоні на початку XVII століття, відкрито захищав релігійну свободу. В Англії король був не лише главою держави, а й главою Англіканської церкви. Гелвіс наполягав, що король не має влади над духовною сферою життя. Він надіслав королю примірник написаної ним книги, додавши від руки слова: «Король — смертна людина, а не Бог».

Король Яків ув’язнив Гелвіса, і той помер у в’язниці, бо не зрікся своїх переконань. Через кілька років в Америці Роджер Вільямс (1603–1683) був змушений залишити колонію Массачусетської затоки через свої погляди на відокремлення церкви від держави. Вільямс заснував першу баптистську церкву в Америці та колонію Род-Айленд. Колонія гарантувала релігійну свободу всім. Він писав про необхідність «огорожі або стіни відокремлення між садом церкви та пустелею світу».

Однак минуло багато років, перш ніж ця «стіна відокремлення» стала загальнонаціональною реальністю. Коли Конституцію Сполучених Штатів подали народові для ратифікації, вона не містила гарантії релігійної свободи. Баптисти разом з іншими виступили проти ратифікації, якщо такої гарантії не буде. Унаслідок цього до Конституції було додано Першу поправку: «Конгрес не повинен видавати законів щодо встановлення релігії або заборони її вільного сповідування; а також законів, що обмежують свободу слова чи преси, право народу мирно збиратися та звертатися до уряду з петиціями про усунення порушень».

Виклики для вільної церкви у вільній державі

Боротьба за відокремлення церкви від держави ще далеко не завершена. Ідеал, який Труетт висловив на сходах Капітолію — «повне й повсюдне панування вільної церкви у вільній державі» — ще не здійснився. У деяких країнах і далі існує союз релігії та державної влади, а релігійна свобода є незначною або зовсім відсутня. В інших законом країни є лише терпимість, а не повна релігійна свобода. Постійно виникає спокуса використовувати податкові кошти й державну владу для здійснення церковних служінь.

З’ясування того, що саме означає відокремлення в постійно мінливому світі, залишається тривалим викликом. Під відокремленням церкви від держави баптисти не мають на увазі відокремлення Бога від державного управління. Баптисти усвідомлюють наявність складних проміжних питань у цих взаєминах та різних тлумачень самого поняття відокремлення.

Проте баптисти й надалі наголошують, що ні церква, ні держава не повинні здійснювати владу одна над одною; що церква не повинна залежати від державних коштів чи сили для виконання своєї місії; і що історія свідчить: вільна церква у вільній державі є благословенням для обох.

Висновок

Ціною свободи, особливо релігійної, є постійна пильність. Тому баптисти повинні протистояти спробам змішувати церкву й державу та прагнути дружнього відокремлення між ними, яке забезпечує релігійну свободу.

«Церква й держава повинні бути відокремлені…
Вільна церква у вільній державі — християнський ідеал…»
Baptist Faith and Message