Баптисти: Чи під загрозою членство народжених згори?

«Бо знайте це напевно: жодна розпусна, нечиста чи жадібна людина
— така людина є ідолопоклонником — не має спадщини в Царстві Христа й Бога».
Ефесян 5:5 (NIV)

Ідеал церкви віруючих постійно присутній у баптистських сповіданнях віри. Упродовж століть баптистські богослови, пастори та інші провідники не визнавали іншої моделі, крім церковної спільноти людей, народжених згори. Це ідеал. Але чи відповідає йому дійсність?

Чи є свідчення занепаду членства в церкві лише народжених згори?

Відомий баптистський історик Вільям Р. Естеп зазначив: «Баптисти у Сполучених Штатах небезпечно наблизилися до втрати своєї наполегливої вимоги, щоб членами церкви були лише народжені згори».

Інші дослідники баптистського життя погоджуються з Естепом і наводять як докази цього висновку такі чинники: величезну кількість членів баптистських церков, які не проживають поблизу своїх громад, а також характерні риси багатьох місцевих членів — їхню слабку участь у житті церкви, низький рівень фінансової підтримки, недостатню відданість євангелізації, місіям і служінню та спосіб життя, який очевидно суперечить ученню Ісуса.

Звичайно, деякі з цих явищ можуть бути наслідком не відсутності духовного відродження, а інших станів, наприклад духовного відступництва або християнської незрілості (1 Коринтян 3:1–3; Ефесян 4:11–16). Безперечно, багато членів церков є надзвичайно відданими послідовниками Христа. Проте здається, що ці явища не були б такими поширеними, якби члени церков справді були народжені згори.

Чому ідеал членства лише народжених згори був послаблений?

Хоча подібні обставини тією чи іншою мірою існували ще від новозавітних часів, свідчення, здається, вказують на те, що вони трапляються дедалі частіше. Не існує простого пояснення цього очевидного послаблення принципу членства лише народжених згори. Причини відрізняються від церкви до церкви. Крім того, не всі церкви зазнають однакового впливу.

Одним із чинників цього послаблення, здається, є надмірно толерантне ставлення, поширене в сучасній культурі. У церковному житті його можна висловити так: «Я не маю права судити, чи людина спасенна або загибла і чи може вона бути прийнята в члени церкви». Унаслідок цього деякі церкви приймають людей у членство, майже або зовсім не проводячи з ними ґрунтовної розмови про природу спасіння та церковного членства. Така розмова важлива, бо спасіння важливіше за церковне членство й в ідеалі завжди має передувати йому. Людина може знати всі факти про Ісуса та давати «правильні відповіді» щодо спасіння (знання розумом), але ніколи по-справжньому не пережити благодатного дару спасіння в Христі (знання серцем).

Оцінювати духовний стан інших слід із великою молитвою, смиренням і розважливістю. Ісус застерігав від осудження інших, коли наші власні гріхи великі (Матвія 7:1–5; Івана 8:1–11). Фарисейський, суворий, законницький підхід із позиції самоправедності не служить справі Христа. З іншого боку, нехтування біблійним наголосом на важливості спільноти народжених згори, яка перебуває в ученні Христа, також шкодить Його справі (1 Коринтян 5:9–13; Ефесян 5:1–7, 27; 2 Солунян 3:14–15; Об’явлення 2:18–22).

Сам характер нашого суспільства ускладнює збереження членства лише народжених згори. Наприклад, у нашому надзвичайно мобільному й переважно міському суспільстві про людей, які прагнуть стати членами церкви, часто відомо дуже мало. Ця обставина, поєднана з небажанням членів церкви оцінювати духовний стан інших, створює ймовірність того, що до членства будуть прийняті люди, які, можливо, не пережили викуплення.

Ще однією причиною називають тиск, спрямований на збільшення кількості членів церкви. Спираючись на досвід тривалого пасторського служіння, К. Е. Колтон зауважив: «Методи євангелізації з сильним тиском, які застосовують деякі ревні люди з добрими намірами, призводять до рішень приєднатися до церкви без справжнього навернення».

Хрещення дуже малих дітей із подальшим прийняттям до членства також може бути однією з причин. Деякі діти можуть прагнути хрещення з неправильних мотивів; утім, так може статися з будь-якою людиною. Але діти, здається, частіше хочуть охреститися тому, що хрестяться їхні друзі, або через тиск батьків чи вчителів недільної школи. Звичайно, деякі діти можуть дуже добре розуміти, що через свій гріх потребують Ісуса як особистого Спасителя. Тому, коли дуже малі діти просять про хрещення, їм потрібне ретельне духовне наставництво.

У минулому багато баптистських церков протиставляли членам поведінку, яку вважали несумісною з християнським життям. Якщо такі люди не каялися, їх могли виключити з членства. На підтримку таких дій посилалися на різні місця Писання, зокрема Матвія 18:15–20 та 1 Коринтян 5:9–13. Сьогодні церкви загалом більше наголошують на євангелізаційній проповіді, учнівстві та християнському зростанні, посилаючись на Галатів 6:1, Ефесян 4:1–5:21 та Якова 5:19–20. Метою обох підходів є членство в церкві лише народжених згори.

Чому занепад членства лише народжених згори має викликати занепокоєння?

Очевидний занепад принципу членства в церкві лише народжених згори має викликати занепокоєння з кількох причин.

Нехтування таким важливим біблійним ученням, як членство в церкві лише народжених згори, може свідчити про недостатню відданість авторитету Біблії.

Баптисти наполягають, що церква має бути спільнотою віруючих-священників. Християнському зростанню сприяє спілкування з іншими віруючими-священниками. Коли членство церкви не складається з віруючих-священників, спільнота не сприяє християнському учнівству так, як повинна. Унаслідок цього страждають усі члени.

Баптисти також наполягають, що Христос є Господом не лише окремих людей, а й церков. Баптистською церквою мають управляти її члени під верховенством Христа як Господа. Коли члени не визнають Христа Господом, рішення, найімовірніше, прийматимуться поза Його волею. Це означає, що церква ставатиме дедалі більш світською й мирською.

Така мирська церква, ймовірно, не приділятиме належної уваги головним цілям церкви — євангелізації, місіям і служінню. Отже, деякі з основних причин самого існування церкви можуть залишитися без належного наголосу.

Що можна зробити для повнішого здійснення ідеалу церкви народжених згори?

Досягнення справді народженої згори церкви є надзвичайно складним завданням. Проте дещо можна зробити, і молитва має бути основною складовою всього, що здійснюється.

Церква повинна наголошувати на важливості членства лише народжених згори, підкреслюючи, що досвід спасіння завжди має передувати церковному членству. Кожна людина повинна взяти на себе відповідальність за оцінювання власного духовного стану, відповідаючи на такі запитання: «Чи справді я пережив спасіння через віру в Христа?» і «Чи зростаю я як християнин?» Людей слід заохочувати звертатися по духовну пораду, якщо відповідь — «ні».

Церква повинна запровадити проникливий, розважливий і люблячий процес оцінювання того, чи виявляють люди, які прагнуть членства, ознаки народження згори.

Церква також повинна проводити ефективний курс для майбутніх і нових членів, щоб навчати плану спасіння, важливості християнської зрілості та очікувань щодо членів церкви. Такий курс має бути призначений як для тих, хто приєднується до церкви через сповідання віри, так і для тих, хто переходить за листом або особистою заявою.

Висновок

З Божою допомогою ми повинні зробити все можливе, щоб досягти біблійної мети — церкви народжених згори. Відмова навіть намагатися матиме жахливі наслідки для окремих людей, церков і поширення справи Христа.

«Баптисти у Сполучених Штатах небезпечно наблизилися до втрати своєї
наполегливої вимоги, щоб членами церкви були лише народжені згори».
Вільям Р. Естеп
Чому баптисти?