Дві церковні посади: пастори та диякони

«Павло й Тимофій, раби Ісуса Христа, усім святим у Христі Ісусі, що перебувають у Филипах, з єпископами та дияконами».
Филип’ян 1:1

«Служителями місцевої новозавітної церкви є пастори й диякони (Фил. 1:1). Та сама посада по-різному називається єпископом, пресвітером або пастором».
Гершел Г. Гоббс
The Baptist Faith and Message, с. 69

Упродовж багатьох років баптистський церковний устрій визнавав дві біблійні посади новозавітної церкви — пастора та диякона. Баптисти вірять, що Біблія навчає: усі християни покликані служити іншим в ім’я Христа, однак деяких Бог особливо покликає й обдаровує для виконання певних служінь, зокрема пасторського та дияконського.

Баптистські пастори

Баптисти стверджують, що посада пастора є однією з двох посад, які повинна мати церква, влаштована за зразком новозавітних церков. Біблія використовує три слова для позначення тієї самої посади: пресвітер, пастор і єпископ. У грецькій мові Нового Завіту ці слова вказують на різні функції, а не на різних осіб (Дії 20:17–28; 1 Петра 5:1–5).

Баптисти звертаються до Біблії, щоб визначити вимоги до тих, хто служитиме пастором (1 Тимофія 3:1–7; Тита 1:5–9). Загалом ці вимоги належать до двох категорій — характеру та дарів для служіння. Пасторська посада має використовуватися для служіння іншим, а не для егоїстичних цілей чи самопросування.

Кожна баптистська церква сама обирає, або «покликає», людину бути її пастором. Конкретний порядок певною мірою відрізняється в різних церквах, але більшість дотримується такої послідовності:

• Коли церква не має пастора, громада обирає комітет із пошуку пастора, який молитовно оцінює відповідність різних кандидатів пасторському служінню в цій церкві.
• Після ретельного розгляду комітет рекомендує всій церкві людину, яку, на його переконання, Бог бажає бачити пастором.
• Кандидат відвідує церкву й проповідує перед можливим покликанням. Потім громада голосує, чи покликати цю людину на пасторське служіння. Якщо голосування позитивне, кандидат приймає або відхиляє покликання.
• Пастор служить у церкві доти, доки і пастор, і громада погоджуються, що ці взаємини мають тривати.

Взаємини між пастором і церквою є особливими. Обидві сторони мають можливості та обов’язки, належне виконання яких робить ці взаємини добрими й плідними. Наприклад, церква повинна молитися за пастора, матеріально його підтримувати, підбадьорювати та допомагати йому здійснювати цілі церкви. Так само пастор повинен молитися за членів церкви, служити їм, наставляти їх як учнів Христа та забезпечувати їм побожне керівництво слуги.

Баптистські диякони

Другою посадою в баптистській церкві є посада диякона. Якщо пасторів зазвичай обирають із числа людей, які не є членами цієї громади, то дияконів обирають із членів самої церкви. Біблійні вимоги до диякона (1 Тимофія 3:8–13) зосереджені передусім на характері та взаєминах у церкві, сім’ї й суспільстві. Диякони мають бути людьми бездоганного характеру й глибокої віри, які покладаються на Святого Духа.

У Діях 6:1–6, імовірно, описано початок дияконського служіння. Диякони повинні піклуватися про матеріальні та практичні потреби громади, щоб пастори могли зосередитися на духовних потребах. Диякони розглядаються не як керівний орган, а як керівники-слуги.

У баптистській церкві в процесі обрання дияконів бере участь уся громада. Хоча деталі цього процесу в різних церквах відрізняються, звичайною практикою є голосування всієї церкви за тих, кого буде обрано дияконами.

Роль диякона відрізняється від церкви до церкви. У багатьох церквах дияконів просять розглядати важливі питання та подавати рекомендації, перш ніж ці питання будуть винесені на голосування всієї громади. Церкви залучають дияконів до різних служінь, зокрема до відвідування хворих, допомоги сім’ям у скрутному становищі та підтримки бідних.

Баптистське рукопокладення

Баптисти вірять, що рукопокладення не наділяє людину особливими силами чи владою. Воно є засобом засвідчити церквам і суспільству загалом, що людину визнано гідною служити пастором або дияконом. Останніми роками баптисти поширили практику рукопокладення також на інших служителів, зокрема капеланів, місіонерів і членів церковного штату.

Не всі баптисти погоджуються, що рукопокладення є необхідним або навіть доречним. Проте більшість баптистських церков його практикує і вважає чинним упродовж усього життя. Тому, коли людина переходить з однієї церкви до іншої як пастор або диякон, немає потреби рукопокладати її знову.

Для баптистів рукопокладення є функцією окремої помісної церкви, а не деномінації. Хоча до участі можуть запрошувати інші церкви або деномінаційні установи, саме помісна церква фактично здійснює рукопокладення.

У випадку пасторів рукопокладенню зазвичай передує надання людині офіційного дозволу на євангельське служіння. Такий дозвіл започатковує період, протягом якого церква й сама людина можуть оцінити, чи справді вона придатна до пасторського служіння. Якщо людина свідчить про внутрішнє покликання Богом через Святого Духа до євангельського служіння, виявляє біблійні якості, необхідні для цієї посади, і демонструє дари, потрібні для ефективного пасторського служіння, церква переходить до рукопокладення.

Баптистські відмінні переконання, пов’язані з пасторами та дияконами

Баптистський церковний устрій щодо пасторів і дияконів пов’язаний з іншими баптистськими відмінними переконаннями. Наприклад, Біблія є авторитетом для баптистської віри та практики. Баптисти тлумачать Біблію як таку, що вказує на дві посади в новозавітній церкві — пастора та диякона.

Біблія навчає, що всі люди, які вірять в Ісуса Христа як Господа і Спасителя, є священниками та мають безпосередній доступ до Бога (1 Петра 2:5; Об’явлення 1:6; 5:10). Немає потреби в особливому священницькому класі (Євреїв 8–10). Тому баптисти не називають пастора «священником» і не вважають, що він виконує священницьку функцію як посередник між ними та Богом.

Баптисти вірять, що біблійні принципи священства всіх віруючих і духовної компетентності кожної душі не применшують важливої ролі пастора. Хоч усі віруючі-священники рівні, деяких Бог покликає, а члени церкви обирають бути пасторами-керівниками. Віруючі не повинні передавати пасторам власну відповідальність досліджувати й тлумачити Біблію, шукати волі Христа та йти за Ним як за Господом життя.

Баптисти вірять у конгрегаційне управління церквою та автономію церков. Тому пасторів не призначає жодна установа поза межами помісної громади. Кожна громада сама відповідає за обрання свого пастора й дияконів. Управління перебуває в руках усієї церкви, а не пастора чи дияконів. Біблія вказує, що пастор повинен здійснювати сильне керівництво, але не диктатуру (1 Петра 5:1–5).

Свобода й автономія створюють сприятливий ґрунт для виникнення відмінностей у баптистському житті. Це стосується також пасторів і дияконів. Наприклад, протягом історії баптистські церкви використовували різні назви для людини, яка виконує пасторське служіння. Баптисти мають різні погляди на те, чи повинні і чоловіки, і жінки служити пасторами та дияконами. Кількість дияконів, вимоги до них і їхні обов’язки також відрізняються від церкви до церкви.

Висновок

Хоча серед баптистів існують відмінності щодо пасторської та дияконської посад, вони погоджуються, що Бог установив ці дві життєво важливі посади, щоб забезпечити церквам керівництво, засноване на служінні.